Ікони літографія

Красиві ікони різних форматів.Образи,сюжети,іменні ікони.Ікони з грецьких майстерень.Прикрасять домашній іконостас ,а так само послужать душевним подарунком для рідних і близьких Вам людей.

Зображення Ісуса Христа, Діви Марії, християнських святих, відображення біблійних подій, нанесені на дошку або вирізані на неї, з прийняттям християнства стали невід'ємним атрибутом православного житла. Ікона зайняла головне місце в кутку, перетворивши його в мікромодель церковного вівтаря. Ікона стала символом єднання сім'ї з Богом.

Вважалося, що ікона здатна освячувати своєю присутністю простір будинку. Тому під час новосілля її вносили до хати в числі інших сакральних предметів першої.

До ікон завжди ставилися шанобливо. Нерідко в родині з покоління в покоління передавалася сімейна або родова ікона. Її вважали покровителькою будинку. У народі говорили, що душі померлих батьків "знаходяться" за червоний кут. Так з'явився звичай у дні поминання предків ставити на кут перший млинець, рідше - окраєць щойно спеченого хліба, ложку куті.

Вважалося, що з моменту смерті до поховання душа померлого "сидить у хаті за іконами". Тому ікони ніколи не ставили впритул один до одного або до стіни, ", щоб душам батьків було де посидіти".

В домі нерідко знаходилися ікони святих покровителів ремесел чи тваринництва. Так, бджолярі ставили вулики на зображення святих Зосима і Саватія. В сараї нерідко можна було зустріти зображення із зображенням святого Власа. На стайню приносили образу святого Миколая або святих Флора і Лавра.

Великою пошаною в народі користувалися "явлені" ікони. Чудесної вважалася ікона, знайдена на дереві, біля джерела, на горі. Ікона, яка припливла по воді, завжди ставала знаковою у цій місцевості. Поява ікони завжди супроводжувалося побудовою в цьому місці храму чи каплиці. Нерідко на місці появи ікони починав бити джерело (або там копали колодязь). Вода у такому джерелі вважалася цілющою.

Если икону по каким-то причинам выносили из храма, то чаще всего это являлось предвестником его разрушения и опустошения общины. Если домашнюю икону по каким-либо причинам навсегда выносили из дома, это предвещало вымирание всего рода.

В отношении к иконе совершали специальные ритуальные действия, наполненные высокой степенью сакральности. Перед ней зажигали свечи, читали молитвы, произносили клятвы. Домашней иконой благословляли молодоженов в свадебную дорогу, небольшой иконку клали в гроб вместе с умершим.

Воду, которой обмывали икону перед праздниками, выливали под угол.

Возле иконы запрещалось ругаться, говорить некрасивые слова.

Икону никогда не помещали в "нечистых" местах: в бане, на чердаке.

Обветшавшие иконы запрещалось сжигать или просто выбрасывать. Такие иконы закапывали на кладбище или пускали по воде.

Кража, сжигание, осквернение иконы карались неизлечимыми болезнями.

Падіння ікони зі стіни, поява на ній тріщини пророкували смерть одного з домочадців. Якщо ікона раптом впала, треба було тричі перехреститися і сказати: "Боже, відведи біду".